За лаштунками світової політики: 25 років дипломатичних відносин з точки зору того, хто стояв поруч усіх Президентів України та кількох Федеральних канцлерів Німеччини

Світова політика на великій сцені? Вона ж не обходиться без багатьох, багатьох помічників за лаштунками, а іноді навіть і перед ними… 25 років дипломатичних відносин між Німеччиною та Україною означають також і 25-річний трудовий ювілей нашого перекладача Володимира Шелеста. Він був на самому початку цих відносин, протягом багатьох років перекладав, зокрема, Колю, Шрьодеру і Меркель. І за цей довгий час не лише перекладав, але й багато чого пережив. Ми хочемо скористатися з цього подвійного ювілею і надати слово не великій політиці, а одному з багатьох помічників, які перебувають на задньому плані. Пан Шелест розповідає свої найцікавіші бувальщини за двадцятип′ятирічну історію німецько-українських відносин. Поміняйте свою точку спостереження та насолодіться веселими й повчальними бувальщинами, які розповідає людина, що 25 років була на службі цих відносин!

------------

Про особу: Володимир Шелест Народився в Ніжині – близько 150 км від Києва; вже досить рано розпочав знайомство з німецькою мовою: з п′ятого класу почав її вивчати в школі, захоплювався поезію Гайне і Рільке, вперше у восьмому класі переклав їхні твори українською. Потім було навчання германістики й усного та письмового перекладу в університетах Києва і Лейпциґа. Після того пан Шелест працював у видавництві в Києві, видавав передусім книжки німецькою мовою. А коли після проголошення незалежності України виникла нагальна потреба в перекладачах, пан Шелест зустрів тодішнього Генерального консула Німеччини в Україні Графа фон Бассевіца. І з тих пір Володимир Шелест працює в Посольстві Німеччини в Києві.

За кулісами – це й перед кулісами: як панові Шелесту довелося стати набагато відомішим, аніж йому того хотілося

серпень, 2014 Збільшити фото серпень, 2014 (© dpa) У серпні 2014 року Президент Порошенко і Федеральний канцлер Меркель зустрілися на переговорах у Києві. Оскільки обоє добре розмовляють англійською, вони спілкувалися про основні речі безпосередньо. Але коли вже дійшло до деталей, мусив бути на місці пан Шелест. А його місце, зазвичай, має бути завжди ліворуч від «шефа». «Бо я не хотів би бути правою рукою пані Федерального канцлера», жартує Шелест. А якщо вже бути чесним, то йому б хотілося бути невидимим на задньому плані, бо його основне і єдине завдання – забезпечувати безпомилкову комунікацію між політиками. Але в деякі моменти панові Шелесту не вдається ані перебувати на задньому плані, ані бути невидимим. Ось так і виникло це вражаюче фото: перед і за лаштунками світової політики. До речі, ця фотографія посіла друге місце в конкурсі агенції новин dpa 2014 року в категорії «політика». 

------------

«Кожен – коваль власного щастя» і «Посуд б′ється на щастя» - так кажуть. А якщо чарка не б′ється, то їй потрібно допомогти. Історія про відкриття нинішньої будівлі Посольства Німеччини в Києві

Київ, 06.12.2001 Збільшити фото Київ, 06.12.2001 (© МЗС Німеччини) З 1992 року Німеччина представлена в Україні власним Посольством. На початку 2000-х років виникла потреба у власній канцелярії - новій основній будівлі Посольства в Києві. Споруда була запланована, архітектори одержали завдання і в грудні 2001 року відбулося свято спорудження даху (в Україні такий звичай називається «квітка»). З Німеччини прибув Федеральний канцлер Шрьодер, з боку України були присутні Президент України Леонід Кучма та мер Києва Олександр Омельченко.

  Зведення нової будівлі Посольства слід належно відсвяткувати, отож почастувалися чаркою горілки. А за місцевим звичаєм, випивши чарку, треба її розбити, бо посуд б′ється на щастя. Коли Шрьодер кинув свою чарку об землю, вона не розбилася… Мер Омельченко підхопив чарку канцлера і собі жбурнув нею об землю – чарка витримала! А такого, щоб маленька чарочка та встояла, мер Києва вже не міг дозволити – він ухопив молот, що лежав неподалік. Полетіли друзки, чарки не стало, а звичаю дотрималися. Будьмо!

------------

На початку 1990-х білі шкарпетки в Києві були у великій моді. Так само, як і перекладачі з української під час візиту до Києва Федерального канцлера Коля в 1993 році. Який між цим зв′язок? Читайте!

Київ, 09.06.1993 Збільшити фото Київ, 09.06.1993 (© МЗС Німеччини)

Перефразовуючи відому приказку, можна сказати «Протокол – це ніжність між державами». В усякому разі, питання протоколу відіграють важливу роль: процедури, порядок розсадки гостей, а інколи й форма одягу точно узгоджуються. Зрештою, обговорюються складні теми, тож краще не сперечатися ще й про те, хто де сидить, чи не так? Під час офіційного фотографування все чітко розплановано: по центру глави держав, радники й перекладачі за ними по боках. Звісно, всі чоловіки в костюмах, з краватками та в шкіряних черевиках з темними шкарпетками. Це в теорії. Але інколи непередбачувана реальність якраз буває дужча за найсуворіший протокол!

 

Панові Шелесту в 1993 році довелося вперше перекладати Федеральному канцлеру Колю. Це вийшло спонтанно: Федеральне міністерство закордонних  справ передбачило лише перекладачів з російською мовою, але Президент Кравчук наполіг на українській як єдиній офіційній мові незалежної України. Тож бігом подайте сюди Шелеста – він швиденько зібрався і під час переговорів сів поруч із канцлером Колем. Переговори пройшли успішно, звісно, з бездоганним німецько-українським перекладом. І лиш коли пан Шелест набагато пізніше побачив фотографії цієї зустрічі, він зрозумів: з поспіху забувся поміняти білосніжні шкарпетки на чорні! Проте й так це має непоганий вигляд, хіба ні?!

------------

«Стули пельку!» Про правила для перекладачів. І тих, кого перекладають

Київ, 09.06.1993 Збільшити фото Київ, 09.06.1993 (© МЗС Німеччини)

Для перекладачів діє однозначне правило: перекладати якомога точніше, без інтерпретацій, без узагальнень. Ось так. Але в найліпшому разі і промовець мав би дотримуватися певних правил, аби не створювати перекладачеві додаткових труднощів: якомога менше абревіатур, жартів, зрозумілих лише в одній мові, а передусім: робити регулярні паузи.

Коли канцлер Коль разом із тодішнім міністром оборони Рюе в 1993 році виступали на прес-конференції в Києві, Рюе, мабуть, забув, що час від часу треба зупинятися. Отож він говорив і говорив, аж поки не втрутився канцлер Коль: «Стули пельку, це ж треба ще перекласти!» Коль перебив свого міністра оборони у властивій мешканцю Пфальца відвертій манері. Делегація німецьких журналістів розреготалася, українські журналісти спрямували на Шелеста німе запитання. Тиша в залі. «Пан Федеральний канцлер попросив зупинитися!» переклав пан Шелест. Рюе всміхнувся, всміхнулися українські журналісти, а пан Шелест знову зміг присвятити себе перекладу сказаного – причому не як дипломат, а чисто як перекладач.

------------

Наприкінці повернімося до початку. Найпершим акредитованим Послом, який і мешкав у Києві після проголошення незалежності України, був Посол Граф фон Бассевіц. З тих пір пан Шелест працює у нас і зробив суттєвий внесок у справу порозуміння між Німеччиною та Україною

Перший Посол Німеччини Граф фон Бассевіц та Володимир Шелест Збільшити фото Перший Посол Німеччини Граф фон Бассевіц та Володимир Шелест (© МЗС Німеччини) Минуло 25 років – багато часу. 25 років відтоді, як пан Шелест власноруч тримав драбину, на якій стояв перший Посол Німеччини в Україні Граф фон Бассевіц, прилаштовуючи до стіни вивіску: «Посольство Федеративної Республіки Німеччина». Дух першовідкривачів тоді був дуже потрібен, тож Граф фон Бассевіц – дійсно перший акредитований іноземний Посол, який мешкав у Києві.

За лаштунками світової політики

За кулісами світової політики