Катерина Мельник

«Паулю, мій любий Паулю…» Мій зв’язок із Німеччиною розпочався із цих слів, як і одна з найбільших любовних історій мого життя»

Пауль Целан, Німеччина і я

 «Паулю, мій любий Паулю…» Мій зв’язок із Німеччиною розпочався із цих слів, як і одна з найбільших любовних історій мого життя. Йдеться про театр і Пауля Целана, єврейського німецькомовного поета, що жив у Чернівцях. Більше п’яти років тому вони разом і познайомили мене з Німеччиною.

Студенткою я багато блукала коридорами колись резиденції митрополитів, а сьогодні філологічного факультету Університету імені Юрія Федьковича. Особливо  напередодні Різдва, здавалось, такі прогулянки мають певний магічний зміст. В той час я проходила курс із німецької літератури. Я дивилась на склепінчасті стелі темних приміщень та повторювала подумки різницю між театром Станіславського і школою Брехта з надією визначити, яка із них ближча мені, а ще думала про запах Різдва у Німеччині зі спеціями, медом та цитрусовими. Одного дня я була впевнена, що буду незабаром у Німеччині...

Усі мої думки швидко змішались та почали збуватись. Із дзвінком. На парі німецької літератури салютом вибухнула пропозиція участі у театральному проекті неподалік від німецького міста Галле. Вже за місяць я й говорила ці слова: «Паулю, любий Паулю…» у ролі Інґеборґ Бахман у виставі, створеній на основі листування Пауля Целана із письменницею. Так, у музеї-синагозі містечка Ґрьобциг я закохалась у театр разом зі студентами та професійними акторами. Різниця між школою Станіславського і Брехта мене зовсім не діймала, я лише раділа, що можу віддаватись повністю грі та розмовам про характери наших героїв, про  поезію. Темні спогади про війну, документальні фільми з минулого, які ми мусили дивитись, аби розуміти, що пережив Пауль Целан та чому він таки не зміг змиритись зі своїм болем, торкались і нас своїм низьким холодним голосом, ми проймались, проте дякували Богові, що стільки років розвитку толерантності у суспільстві повністю нас змінили, що тепер ці події минулого здаються нам неможливими та неприйнятними. Так ми зіграли нашу першу виставу.

Кожного року в кінці осені я збираю валізи, щоб зустрітись із своїми німецькими друзями для вистави у тому ж Ґрьобцигу. Серед нас багато професіоналів, чудових музикантів, танцюристів, акторів, яким щораз цікавіше грати разом у театральних проектах про німецькомовних євреїв напередодні Різдва.

Катерина Мельник

Катерина Мельник