Вірослава Бубон

„Політика і міжнародна співпраця починаються не з політиків та державних мужів, вона починається зі шкіл, дитячих таборів та міжнародних проектів, що дають змогу відчути себе рівними, повчитись, зрозуміти і почути один одного“

Пригода довжиною в життя

Життя безперервне. Все в ньому щодня змінюється і перетікає з одного в інше. Життя — це одна велика пригода, яка безупинно триває протягом багатьох років, і інколи не знаєш навіть як одна маленька, незначуща, на перший погляд, подія може затягти у яскравий калейдоскоп подій, що змінять тебе назавжди.

Так і я можу сказати про себе і своє життя в цілому. Одна маленька подія, що трапилась багато років тому, зіграла доленосну для мене роль.

Склалось так, що 1998 року моя родина змінила місце свого проживання і, придбавши нове житло, переїхала до іншого району мого рідного міста Києва під живописною назвою Куренівка. Тоді мені було лише 6 років і я мала іти до школи. На щастя, неподалік біля нашого нового будинку виднілась будівля школи, в яку кілька місяців по тому я і пішла в перший клас. Цей заклад сподобався моїй мамі; він був поруч з будинком і просто з вікна можна було відстежити, як діти вранці йдуть до школи, а після обіду повертаються додому, та й про сам заклад мама чула багато хорошого, тож вагань з приводу мого майбутнього місця навчання не було. Так і вийшло. Я пішла навчатися в 1-Б клас до середньої школи №14 (так вона тоді називалась), в якій з першого класу почала вивчати німецьку мову як іноземну. Саме це і вирішило згодом мою подальшу долю.

Попереду в мене було 10 шкільних років поглибленого вивчення німецької мови і складання в 11 класі мовного іспиту «Deutsches Spachdiplom» на рівень В2/С1. У 10 класі вивчення мови переросло в професійну мету і бажання збудувати кар’єру, пов’язану з іноземними мовами, а для цього вступити в найкращий ВНЗ лінгвістичного спрямування.

Це все мені вдалося. Я склала іспити і вступила до університету, про який мріяла. По закінченні бакалаврату в 2012 році я вирішила продовжити своє навчання і отримати ступінь магістра за кордоном. Того ж року я вступила до Університету ім. Ернста Морітца Арндта в місті Грайфсвальд, що в Німеччині, де провела семестр, навчаючись на спеціальності «Мова та комунікації».

Повернувшись додому, я продовжила своє навчання і в Україні з метою отримати ступінь магістра філології, який здобула 2015 року. Паралельно з навчанням я почала працювати вчителем німецької мови в тій самій школі, в яку моя мама привела мене 18 років тому в перший клас. Тепер вона носить горде ім’я спеціалізованої школи №14 імені українського професора Сергія Федоровича Грушевського. Зміна імені не вплинула на саму сутність цього закладу. Змінилась моя роль в ньому. Кілька років тому я прийшла сюди знову, але вже не в ролі учениці або випускниці, а в ролі вчителя німецької мови, який так само готує дітей до здачі мовного диплому «Sprachdiplom», як мене колись готували мої вчителі, а також керує проектом міжнародної учнівської співпраці з Німеччиною, організованим з метою виховання в людей поваги та толерантності один до одного.

Завдяки знанням німецької мови, навчанню в Німеччині, участі в міжнародних проектах та учнівських обмінах як вчитель я познайомилась з великою кількістю дивовижних людей, спілкуванню з якими не є перешкодою ні відстань, ні різні країни проживання, ні різна ментальність, ні те, що ми з ними спілкуємось різними мовами.

Саме завдяки моєму спілкуванню з такими чудовими людьми, які зустрілись мені на шляху в різних країнах світу, своїй освіті і знанням, отриманим мною впродовж життя, я зрозуміла, що перешкод між людьми насправді набагато менше, ніж інколи здається, а подекуди певні кордони та бар’єри існують лише в нашій уяві.

Що ж до мене, то я змогла донести багатьом своїм іноземним знайомим, з якої країни я родом, де вона знаходиться на карті, чим відрізняється від багатьох інших країн східної Європи, а найголовніше — вщент зруйнувати багато стереотипів та міфів про Україну та її жителів, поширених у європейських країнах. Звісно, я розумію, що це лише одна краплинка в морі, але разом з тим я чітко усвідомлюю, що таких як я — дуже багато. До Європи їдуть не лише розчаровані в своїй країні заробітчани та меркантильні жінки в пошуках кращої долі. Є й інші. Ті, хто йде, щоб повернутися, ті, хто їде до європейських країн, щоб повернутися з новим багажем знань та ідей, які допоможуть власній країні.

Певно, в цьому я вбачаю і свою місію. Давати дітям знання і розвивати міжнародну, а саме україно-німецьку співпрацю, щоб дати дітям обох країн змогу спілкуватись, обмінюватись думками та знаннями, знищувати уявні кордони в головах. Політика і міжнародна співпраця починаються не з політиків та державних мужів, вона починається зі шкіл, дитячих таборів та міжнародних проектів, що дають змогу відчути себе рівними, повчитись, зрозуміти і почути один одного. Там, де політики не зможуть досягти домовленості — дітям вистачить однієї лише посмішки, щоб розтопити лід. Роботи на цьому поприщі ще дуже і дуже багато. Не можу сказати, що готова зупинитись на досягнутому, можу лише запевнити, що ця моя пригода і досі продовжується, а найголовніше те, що участь у ній робить мене щасливою та надихає щодня на нові звершення.

Вірослава Бубон

Вірослава Бубон