Промова Посла д-ра Гаймзьота в День народної скорботи
Вельмишановний пане заступнику Голови Ради Міністрів АР Крим, пане Плакида,
вельмишановні представники міст Севастополя, Балаклави і селища Гончарноє,
дорогий пане єпископе Шпалінґер, дорогий пасторе Малер,
вельмишановний пане Мьоллер, шановні пані та панове,
Ми зібралися тут – як і в багатьох інших місцях світу – щоб вшанувати пам’ять жертв війни і насилля. Цю неділю в листопаді у нас в Німеччині називають Днем народної скорботи, і в цей день з початку 20-х років ми вшановуємо пам’ять загиблих на війні. Вперше після Другої світової війни ми, німці, відзначаємо цей день тут, на німецькому військовому цвинтарі під назвою ГОНЧАРНОЄ.
Ми вдячні за цю можливість бути в колі друзів, в т.ч. й із України, Севастополя і Криму. Можливістю проведення цього заходу ми завдячуємо багатьом: керівництву міста і селища, яке дало свою згоду на облаштування цього місця; мешканцям селища Гончарноє, які надали мертвим місце їхнього земного спочинку, а їхнім близьким – місце спомину; політикам наших країн, які послідовно здійснювали політику примирення, а також Народному союзу із догляду за військовими могилами, який тут і в багатьох інших місцях здійснив велику роботу із перепоховання, збору і пошуку незліченної кількості загиблих на війні.
Націонал-соціалістична Німеччина під час Другої світової війни породила нечувану хвилю насилля і заподіяла неймовірні страждання багатьом народам. Ці страждання, зумовлені націонал-соціалістичним режимом безправ’я, з особливою силою звалилися на Україну, Крим, численні міста півострова, зокрема Керч, і особливо на Севастополь. У битві за Севастополь в 1941-1942 рр. і під час звільнення Криму Червоною Армією у квітні/травні 1944 року полягли десятки тисяч людей з обох сторін, по всій Україні число вбитих можна обрахувати лише мільйонами. Севастополь вкотре у своїй історії був майже цілком зруйнований.
Коли ми поминаємо сьогодні загиблих, ми рівною мірою вшановуємо пам’ять і тих, хто загинув у Криму, в Севастополі – росіян, українців, німців і представників інших народів, що брали участь у боях.
На відміну від інших держав, які – можливо цілком виправдано – відводять центральну роль своїм солдатам, бійцям за Батьківщину – Німеччина в цей день традиційно вшановує пам’ять усіх жертв війни і режиму терору. Вона робить це з почуттям глибокого суму і смирення, пам’ятаючи про горе і страждання, заподіяні нашою країною. Насильницька депортація, примусові роботи, арешти, репресії проти цивільного населення і знищення інфраструктури були частиною тої війни і призвели до горя, біль від якого не вщухає впродовж десятків років. Саме тут, у Криму, пам’ять про наслідки війни ще й сьогодні жива.
Тут лежать ті, хто безпосередньо брав участь у боях. Ми читаємо імена десятків тисяч солдатів, більшість з яких були зовсім молодими, молодшими або трохи старшими 20 років. В Україні загалом загинули 400 тисяч німців. У більшості випадків це не було їхнім власним рішенням, проте вони боролися за свою батьківщину. За кожним іменем стоїть доля, доля втраченого сина, чоловіка, коханої людини. Кожне ім’я пов’язане із стражданнями, горем і втратами конкретних людей. І ці страждання розділили з ними українці, росіяни, а також сім’ї інших народів Європи і Радянського Союзу.
Ми вшановуємо пам’ять мільйонів загиблих, багатьох, здебільшого молодих, солдатів, яким не судилося здійснити свої життєві плани, бо довелося пожертвувати своїм життям.
Ми вшановуємо пам’ять жертв війни серед цивільного населення, жінок і дітей, що померли від голоду і бомб.
Ми вшановуємо пам’ять людей, що стали жертвами переслідувань і терору, замордованих у таборах, або тих, що не пережили нелюдських умов праці і життя.
Ми вшановуємо пам’ять вигнанців, які не пережили втечі і тих, хто так ніколи і не побачив знову свою батьківщину.
Те, що ми зібралися сьогодні на спільну поминальну церемонію означає не лише пам’ять про минуле. Ми робимо це заради майбутнього. Адже, за словами євангельського теолога Альберта Швайцера - „військові могили – це найкращий проповідник миру“. Ядром нашої політики було і залишається збереження миру в Європі, зміцнення благополуччя людей та поглиблення співробітництва на нашому континенті. Наша спільна пам’ять – є виявом дружби між нашими народами, що народилася після жахів Другої світової війни і буде міцніти й надалі.