Основні положення

Menschenrechtsrat der Vereinten Nationen, Schweiz/Genf Збільшити фото (© picture alliance)  Загальна декларація прав людини

У 1948 році, більш як 60 років тому, жінки і чоловіки з усіх континентів зібралися в Парижі, щоб запропонувати світу особливе бачення справедливого і мирного порядку: вони ухвалили Загальну декларацію прав людини.

Її відправним пунктом є положення про те, що „всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах” . Вона визнає це право за кожною людиною бевідносно до кольору шкіру, статі, мови, релігії чи подібних їм критеріїв. Саме так і слід розуміти права людини: це – права, що притаманні кожній окремо взятій людині лише за фактом її існування як людини – незалежно від тих ознак, за якими ми, люди, можемо відрізнятися між собою.

Цивільний пакт ООН & Соціальний пакт ООН

Ця декларація разом із обома пактами про права людини від 1966 року -  Міжнародним пактом ООН про цивільні і політичні права та Міжнародним пактом ООН про економічні, соціальні та культурні права – становить так званий „Міжнародний білль про права людини”. Вона доповнюється низкою інших договорів про права людини, в яких конкретизовано окремі положення, наприклад, стосовно дискримінації жінок чи расової дискримінації, або ж сформульовано у формі конвенції основоположні принципи у сфері захисту прав людини, зокрема, абсолютну заборону тортур чи рабства.  Ці конвенції та додаткові протоколи до них, в яких визначено особливі механізми захисту, ратифіковані нині багатьма державами.   

Європейська конвенція з прав людини

На європейському рівні у формі Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року було ухвалено угоду, яка навіть дає можливість реалізації правових претензій через суд.  В Лісабонському Договорі Європейського Союзу, чинному з грудня 2009 року, також містяться чіткі формулювання щодо діяльності, спрямованої на захист прав людини.

Неподільність прав людини

Права людини часто розділяються на три групи. Перша група охоплює громадянські й політичні права, а отже, наприклад, право людини на життя й фізичну недоторканність, свободу і власність, свободу зібрань і думки або свободу релігії чи віри. Другою групою називають економічні, соціальні та культурні права – тут маються на увазі, наприклад, право людини на належний рівень життя, в тому числі й належне харчування, право на працю і належну її оплату, право на створення профспілок, особливий захист сім’ї, вагітних жінок, матерів і дітей, право на найкращий стан охорони здоров’я, якого можна досягнути, право на освіту або участь у культурному житті. Вони доповнюються суспільними (колективними) правами третьої групи, зокрема, правом на розвиток або мир.

Однак на зміну систематиці, згідно з якою права людини підрозділяються на три категорії, нині приходить поглиблене усвідомлення реальної неподільності та взаємозалежності всіх прав людини. Скористатися політичними і громадянськими правами неможливо, якщо людині не надано мінімальних економічних основ для життя. І навпаки, забезпечення економічних і соціальних досягнень не повинно досягатися за рахунок свободи.

ОсновнийЗакон(Конституція) Німеччини

Німеччина і на внутрішньому державному рівні також сповідує положення статті 1 Основного закону про права людини: „Гідність людини є недоторканною. Повага до неї і її захист є обов’язком всієї державної влади. Тому німецький народ визнає недоторканні і невідчужувані права людини як основу будь-якої людської спільноти, миру і справедливості на землі». Німеччина приєдналася майже до всіх міжнародних угод про права людини ООН, як і всіх головних європейських норм у сфері прав людини.

(Copyright: Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини)

Політика у сфері прав людини Німеччини керується конкретним зобов’язанням: захистити людей від порушень їхніх основних прав та свобод.

  Grundgesetz Збільшити фото (© dpa)

(Джерело: Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини)