Промова Федерального міністра закордонних справ Німеччини Вестервеллє з нагоди передачі дослідження Незалежної комісії істориків Федеральне міністерство закордонних справ
28.10.2010.
Панове професори, Ваші Високоповажності, шановні гості, дорогі співробітники Міністерства, шановні пані та панове,
Свій виступ я хотів би розпочати щирою подякою членам Незалежної комісії істориків. Професоре Конце, професоре Фрай, професоре Гайес і професоре Ціммерманн, Ви і вся Ваша команда через чотири роки представили не тільки вагомий, але й важливий доробок.
Це – необхідна книга.
У майбутньому Ваше дослідження неможливо буде оминути увагою під час дискусій про самосприйняття Федерального міністерства закордонних справ і німецьких дипломатів.
Ваш доробок дає відповідь на два головних запитання. Що робила дипломатична служба у націонал-соціалістській Німеччині? Як позначилося це минуле після війни? Перші відповіді ми знаємо вже давно. Крістофер Браунінґ у 1978 році опублікував важливе дослідження, і з того часу з’явилася ціла низка публікацій. Робота цих дослідників уже чітко відкоригувала подекуди підтримуваний образ Федерального міністерства закордонних справ як такого, що тільки стояло осторонь, коли нацистський режим чинив злочини, або й взагалі намагалося відвернути найгірше.
Ваш доробок, шановні панове професори, робить цей образ рельєфнішим, багатограннішим, різноплановішим, подекуди суперечливішим, але врешті-решт суттєво яснішим. Повнота деталей, що їх Ви віднайшли у документах для Вашого дослідження, надає особливої ваги Вашій роботі.
Шановні пані та панове,
наукове дослідження триватиме і далі. Завдяки поданим студіям дебати поновляться і пожвавішають. До їхнього завершення ще далеко.
Опрацювання найтемніших сторінок нашого німецького минулого було важким і почасти болісним. Прозорість і відкритість спромоглися тільки поступово подолати витіснення з пам’яті, замовчування і затушування фактів.
Судові процеси по Освенціму у Франкфурті, колінопреклоніння Віллі Брандта у Варшаві, промова Ріхарда фон Вайцзеккера з нагоди 40-річчя закінчення війни – все це були вирішальні віхи на шляху опрацювання і відкритості.
І ось тепер дослідження Незалежної комісії істориків у нас на руках. Його укладачі описують, як після захоплення влади Гітлером Федеральне міністерство закордонних справ пристосовувалося як інституція. Автори використовують для цього такий вислів як „самопримушення до панівної ідеології“.
Міністерство закордонних справ – і тепер це констатація, це вражаючим і шокуючим чином показує дослідження – було частиною, активною частиною злочинної політики так званого Третього Рейху.
Міністерство закордонних справ було безпосередньо залучене у насильницьку політику нацистського режиму, а також було завчасно поінформоване про злочинні методи німецького воєнного командування. Воно з адміністративною холодністю було задіяне у систематичному знищенні європейських євреїв.
Деякі з найбільш шокуючих документів того часу виставлено сьогодні у цьому залі. Протокол Ванзейської конференції. Звіти про депортацію євреїв з Франції. Звіт про витрати на відрядження так званого „референта з єврейських питань“ Радемахера. Підставою поїздки він зазначив „ліквідація євреїв“. Немислиме було реальністю. У цьому Міністерстві закордонних справ за убивство можна було розраховуватися як за службову справу.
Всі ці документи проливають світло на те, який людиноненависницький характер носили тоді планування, організація й адміністрування.
Дослідження містить чимало інших приголомшливих прикладів затягування німецької дипломатії того часу у винищувальну політику Третього Рейху.
Висновок дослідження, я цитую:
„Чим радикальнішою ставала політика стосовно євреїв, тим інтенсивніше займалося і Міністерство закордонних справ плануванням і політикою остаточного вирішення“.
Читач може пройнятися тільки жахом, читаючи про бюрократичні будні винищувальної політики в усіх її деталях. У виконанні інституції, що сама себе вважала елітою, а насправді глибоко потопала у злодіяннях. Тут нема що виправдовувати, тут нема що прикрашати. Ця книга нікого не залишить байдужим.
Нас огортає сором через те, як Міністерство закордонних справ і багато його співробітників у пору нацистського панування звалили на себе важкий тягар вини.
Пані та панове,
мало знайшлося осіб, які вирішили йти іншим шляхом.
Дослідження згадує таких дипломатів, як Ґеорґ Фердінанд Дуквітц, що його за порятунок данських євреїв вшановують в Яд Вашемі як „Праведника серед народів“.
Чи Ґергард Файне, радник Посольства у Посольстві в Будапешті, який допомагав рятувати тисячі євреїв в Угорщині.
Фрітц Кольбе, який надавав важливу інформацію противникам Гітлера, і якому по війні не дозволили повернутися у Міністерство закордонних справ. І лише у час перебування Фішера на посаді Федерального міністра його іменем було названо зал у цьому домі.
Замахи, вчинені 20 липня, мали окремих союзників і у Міністерстві закордонних справ. Але організованого опору, не кажучи вже про потужну мережу, не було.
Ті кілька сміливців, чиє сумління повстало, є сьогодні взірцями для зовнішньополітичного відомства. Зокрема, ми вшановуємо тих дванадцятьох співробітників Міністерства закордонних справ, які заплатили життям за свою мужність до опору. Пам’ять про цих співробітників і їхню позицію вшановується на меморіальній дошці тут на площі Вердершер Маркт. Ці дванадцятеро є для нас нагадуванням і зобов’язанням водночас.
Деякі з цих шанованих осіб були членами НСДРП, а пізніше наважилися чинити опір.
Цитую дослідження істориків:
„Проте чисті арифметичні показники членства у партії – як, зокрема, показують випадки Гасселя і Шуленбурґа – мають тільки умовну пояснювальну цінність. (…) Такі показники неспроможні висвітлити індивідуальні дії.“
Справедливим до людини можна бути лише тоді, коли дуже уважно придивишся. За це складне завдання взялися історики.
Пані та панове,
питання, кого з колишньої дипломатичної служби після 1951 року взяли до відбудови Міністерства закордонних справ, а кого ні, як і питання, яких нових співробітників взяли на роботу до зовнішньополітичного відомства, стали предметом бурхливих дебатів ще у 50-ті роки. І ще до того, як знову виникло Федеральне міністерство закордонних справ як самостійна установа, у Німецькому Бундестазі була створена навіть слідча комісія.
На початковому етапі роботи нового міністерства приблизно кожний п’ятий працівник вищого рангу переслідувався раніше нацистським режимом.
Більшою ніж удвічі в цьому відомстві була частка колишніх членів НСДРП, майже 40 відсотків. Під час створення нового Міністерства закордонних справ у Бонні, і це задокументовано дослідженням, вагому участь у цьому процесі взяли представники старого відомства з берлінської Вільгельмштрассе.
Дехто з причетних до того, що діялося перед війною, та до самої війни видумав після війни для себе легенду. Дехто із зловмисників, а також деякі їхні попутчики, пізніше видавали себе за противників режиму. Тут виникло власне бачення своєї ролі, згідно з яким Міністерство закордонних справ було нібито осередком тривалого і зрештою марного опору проти режиму безправ’я. Без кадрової тяглості таке власне бачення своєї ролі було б неможливим.
Під впливом книг Браунінґа, Дьошера та інших авторів, але ще й через зміну поколінь, це бачення зазнало змін. У святковому листі з нагоди 125-річчя існування Міністерства закордонних справ від 1995 року дослівно було сказано таке, я цитую:
„Невелика кількість активних учасників Руху Опору серед дипломатичних співробітників свідчить, що Міністерство закордонних справ в період з 1933 до 1945 року не було осередком опору проти коричневої тиранії.“
Втім речення продовжується: „Проте в не меншій мірі воно не було й державним органом влади, що контролювався СС […] Істина лежить десь посередині“. А там вона якраз і не лежить.
Шановні пані і панове,
Незалежна комісія істориків була створена Федеральним міністром Фішером влітку 2005 року. Комісія розпочала свою роботу у 2006 році за часів Федерального міністра Штайнмайера. Їм обом я дуже хочу подякувати за це. Вона завершила свою роботу цього літа під час мого перебування на посаді. Всіх нас об’єднує впевненість в тому, що немає нічого кращого для Федерального міністерства закордонних справ і нашої країни, ніж якнайбільша відкритість і прозорість. Адже йдеться не лише про історію міністерства, а й про історію всієї нашої країни.
Комісія проаналізувало в небаченому досі обсязі особисті справи. Було відкрито секретні документи, посмертно знято заборону і відкрито доступ до документів особистого характеру. Члени комісії отримали також змогу ознайомитися із досі секретними матеріалами.
Комісія піддала критиці роботу політичного архіву Федерального міністерства закордонних справ. Я сприймаю цю критику дуже серйозно, бо знаю сам, скільки вчених користується цим архівом. Ми ретельно розглянемо аргументи і зробимо відповідні висновки там, де це буде необхідно і продиктовано інтересами справи.
Сьогодні наше завдання полягає в тому, щоб зробити правильні висновки для Федерального міністерства закордонних справ із результатів цього дослідження.
З якою ж інституційною пам’яттю пов’язана така історія? Портрети яких колишніх послів можуть увійти до почесної галереї предків, а яких – ні? Як ставитися міністерству до некрологів на своїх колишніх співробітників?
Ясно одне. Пошанування нацистам не буде.
Але для мене справою честі є достойне вшанування пам’яті померлих співробітниць і співробітників Міністерства закордонних справ, на яких немає жодної провини, і які все своє професійне життя працювали на благо нашої країни.
Лейтмотив тут настільки ж простий, як і ясний: у правовій державі кожен заслуговує на справедливість.
До аналізу всіх сумнівних випадків за результатами роботи комісії істориків нами будуть залучені зовнішні експерти.
Я створив робочу групу під керівництвом статс-секретаря Аммона, яка негайно візьметься за вирішення цих питань.
Я радію готовності істориків до обговорення результатів свого дослідження та до можливих перших висновків завтра, під час заходу із працівниками Міністерства закордонних справ.
Я дійшов висновку, що Міністерство закордонних справ, культивуючи культуру пам’яті, в майбутньому має присвятити себе вивченню долі тих людей, які як переслідувані, учасники опору, емігранти чи ті, хто прийшов до міністерства зі сторони, після 1949 року були співтворцями нової системи дипломатичної служби в ролі. Ми не маємо права забувати про тих жінок і чоловіків, які поставили на карту своє добре ім’я, щоб допомогти молодій Федеративній Республіці після Голокосту знову знайти шлях до спільноти народів.
Ці співробітники відстоювали Німеччину, в якій представництво німецьких інтересів тісно пов’язане з непорушними цінностями – свободою, демократією та невід’ємною від них людською гідністю. Ці цінності залишаються нашим дороговказом.
Шановні пані та панове,
обов’язок служити „миру у всьому світі в об’єднаній Європі“, який покладає на нас Основний Закон, є основою зовнішньої політики нашої республіки.
В цьому дусі Конрад Аденауер твердо позиціонував місце Федеративної Республіки на заході Європи і зробив перші кроки до примирення з Ізраїлем.
На цій основі здійснював свою Східну політику Віллі Брандт, за що й був удостоєний Нобелівської премії миру.
На цій основі надійності Федеративна Республіка Німеччина стала членом Організації Об’єднаних Націй за часів міністра закордонних справ Вальтера Шееля.
З опорою на ці цінності було досягнуто довіри, завдяки якій Гельмуту Колю і Гансу-Дітріху Ґеншеру вдалося здійснити історичне досягнення – об’єднання Німеччини та єднання Європи.
Дипломатична служба зробила вирішальний вклад у репутацію Федеративної Республіки Німеччина як мирної, відкритої і демократичної країни. Це також належить до історії нашого міністерства і його працівників.
Тому для мене особистою справою є нинішня участь майбутнього покоління молодих дипломатів у цьому зібранні.
Ви, дорогі колеги, вливаєтеся в ряди установи, що має мінливу історію. Потрібно знати цю історію, в т.ч. і її найтемніші сторінки.
Той, хто не знає минулого, не зможе зробити з нього висновки на майбутнє. Це стосується міністерства, це стосується політики, це стосується всієї країни і суспільства. Тому дослідження „Міністерство й минуле“ в майбутньому стане твердою складовою частиною підготовки німецьких дипломатів.
Під час своєї служби Ви разом з іншими будете формувати зовнішню політику на базі довіри, завойованої впродовж шести десятиліть мирної політики Німеччини.
Робіть це з повним усвідомленням історії нашого Міністерства закордонних справ. Ніколи не забувайте, якою великою цінністю є довіра, що її виявляють сьогодні до Німеччини.
Працюйте над тим, щоб на основі цієї довіри наша країна залишалася у всьому світі партнером, якого цінують.
Дякую Вам за увагу.