Майбутнє України — європейське

Д-р Ганс-Юрґен Гаймзьот,

Надзвичайний і Повноважний Посол

Федеративної Республіки Німеччина в Україні

Останні декілька тижнів були тижнями випробувань для ще молодої української демократії. Виборча кампанія була запеклою, чутки про виборчі фальсифікації переповнювали засоби масової інформації. Проте громадяни України не дали себе спантеличити. Вони скористалися своїм невід’ємним громадянським правом і пішли до виборчих урн. За це виборці в Україні, так само, як і ті, хто організовував вибори на місцях, заслуговують великого визнання. Це не були абиякі вибори, це був надзвичайно важливий крок на шляху до консолідації демократичних завоювань 2004 року, незважаючи на деякі недоліки, зазначені також і з боку ОБСЄ. Але: могло б статися й інакше, і усвідомлення цього викликає занепокоєння. Також і ми в Німеччині знаємо: демократія і свобода не є чимось, що розвивається саме по собі, їх треба захищати і вимагати заново кожний день. Без функціонуючих структур правової держави вони залишаються речами, яким загрожує небезпека.

Перед новим Президентом стоять великі виклики, які вимагають швидких дій, і водночас мають бути також визначені напрями на довгострокове майбутнє. Як дружньо налаштований до України іноземний спостерігач я дозволю собі у цьому відношенні кілька відвертих слів.

Чого країна, на мій погляд, терміново потребує, так це всебічна стратегія модернізації, яка охоплювала б усі сфери, такі, як промисловість, дослідництво, управління і юстиція, та була б інтегрована у далекосяжну зовнішню політику. Недостатньо керувати країною наче великою компанією за принципом "зверху вниз", набагато важливіше пробудити, стимулювати і оптимально використовувати сили економіки, особливо також малих та середніх підприємств. Варто запросити до участі у цьому процесі світову спільноту, оскільки  на основі одних лише внутрішніх, переплетених з політичними структурами економічних інтересів реальної модернізації не досягти. Населенню, насамперед заможним верствам, треба дати зрозуміти, що лише спільними зусиллями вдасться зробити Україну великою економічною нацією, яка займе своє належне місце. Це потребуватиме сильного політичного керівництва, яке тільки тоді зможе бути успішним, якщо воно загальному благу надаватиме пріоритетного значення перед партикулярними інтересами, які постійно паралізували дієвість реформ в Україні і блокували конче необхідні законопроекти у парламенті. У довгостроковій перспективі це зможе функціонувати лише на основі чіткого розподілу владних повноважень у реформованій Конституції. Це складні завдання для Президента, тому що вони означають необхідність діяти всупереч інтересам бізнесу і політики та всупереч зрозумілим, але навряд чи здійсненним зараз бажанням населення. А тепер по порядку:

У короткостроковій перпективі повинна іти мова про те, щоб якомога швидше впоратися із серйозною кризою у сфері державних фінансів. Має бути прийнятий сумісний з можливостями фінансування і узгоджений з кредитною програмою МВФ бюджет. Варто вітати те, що для нового Президента бюджет має високий ступінь пріоритетності. Але водночас це означає також необхідність зменшення витрат і скорочення пільг та трансфертів. Необхідно підвищувати енерготарифи, мусить бути активізована реформа пенсійної системи, соціальні витрати мають цілеспрямованіше орієнтуватися на найбідніших, повинні бути скасовані віджилі субсидії. Плановані додаткові витрати мають представлятися таким чином, щоб було ясно, як вони будуть фінансуватися. Також банківський сектор потребує консолідації. Все це матиме важливий сигнальний ефект для інвесторів та для підтримки з боку міжнародного співтовариства.

Крім того, для всебічної модернізації Україна потребує подальшого відкриття назовні. Я твердо переконаний: майбутній шлях України залишається європейським, оскільки йому немає альтернативи. Цей шлях був вибраний тому, що люди так хочуть і тому, що цього також вимагає модернізація країни. Я вітаю те, що найважливіші кандидати у президенти були єдині у прагненні продовжувати зближення з Європою. І дійсно: Європа може багато чого запропонувати, але наближення до Європи також вимагає багато, а мені здається, що це мало хто чітко усвідомлює. Так же само було б помилкою вважати, що можна взяти і просто так, якщо можна так висловитися, "упереговоритися" в ЄС. Навпаки, наближення до європейських стандартів вимагає кардинальних реформ, що мають орієнтуватися на цілком конкретні цілі. Однією з таких цілей є, наприклад, Угода про зону вільної торгівлі як частина Угоди про асоціацію з ЄС. Тому переговори з цього приводу мали б бути якомога швидше успішно завершені. Крім того, варто було б  взяти за зразок модель однієї з інших, тісно пов'язаних з ЄС держав, щоб зробити зближення якомога тіснішим. Адже врешті-решт подальшому руху в напрямку ЄС сприятимуть лише  політичні цілі, а не короткострокова орієнтація на того, хто пропонуватиме більше.

Україні досі не вдавалося вичерпно скористатися своїм величезним економічним потенціалом і тим самим поставити на солідну основу здобуту 19 років тому незалежність. Промислова база вузька, продукція частково  застаріла, приплив іноземного капіталу набагато нижчий від своїх можливостей, розвиток перспективних галузей гальмується через відсутність концепцій та послідовності у політиці. Це одне з пояснень, чому міжнародні рейтинги ділового та інвестиційного клімату України дедалі знижуються, чому Україна значно гірше долала всесвітню фінансово-економічну кризу, ніж інші країни регіону. Кількість перешкод, які стоять на шляху іноземних підприємців в Україні, велика. Перш за все, це загальна правова невизначеність; дозвільні процедури тривалі й не дуже прозорі. Компаніям іноді роками доводиться чекати відшкодування ПДВ, двадцятивідсотковий податок на інвестиції робить решту справи. Ті чи інші суб’єкти прийняття рішень не бажають брати на себе відповідальність і досить часто дбають при цьому про власні інтереси. У законах і підзаконних актах містяться суперечливі положення, завдання і повноваження не завжди чітко розподілені. Частково має місце недостатність законодавчих рамок, як, наприклад, у випадку з роздачею концесій та законом про державні закупівлі. За багатьма з цих бар’єрів приховується головне зло – корупція, а також окремі інтереси та бажання захистити українську економіку від конкуренції. Але у довгостроковій перспективі самоізоляція ніякого захисту не забезпечує – навпаки: вона послаблює конкурентоспроможність і перешкоджає необхідним структурним змінам. Типовим прикладом є енергетичний сектор, в якому постійно генеруються дефіцити.

Надійні правові рамки, при яких держава менше, але ефективніше, ніж досі, за прозорими правилами втручалася б у економічні процеси, є основою для здорового і сталого економічного розвитку. Довготривалі і частково непередбачувані дозвільні процедури мають бути спрощені і стати прозорими. Необхідно створити стимули для приватних інвестицій, підвищення продуктивності праці та посилення конкурентоспроможності. Однією з найскладніших тем є при цьому всюдисуща корупція, яка завдає Україні великої шкоди і має високий відлякувальний ефект саме для інвесторів із Заходу.

Про те, що існують не тільки ті, хто очікує хабарів, але й ті, хто їх дають, свідчить суспільний розмір цього феномену. Чи починається корупція вже з невеличкої «послуги»? У багатьох випадках: так. Чи це усвідомлюється? – Я думаю, ні. Боротьба з корупцією може на тривалу перспективу бути успішною лише якщо вона, з одного боку, всебічно застосовуватиме чіткі кримінальні санкції, а з другого – якщо продовжуватиметься як довгострокове виховне завдання. Було б фатальним вважати, що боротьба з корупцією полягає в тому, щоб використовувати її як інстумент лише в битвах із політичним опонентом. Це суспільна проблема, яка потребує політичного керування.

Все це передумови для припливу міжнародного капіталу в Україну і більшої незалежності країни від міжнародної допомоги. Тому я сподіваюся, що Україна використає шанси реформ, які відкриває їй наближення до ЄС. Зауваження, що ЄС не дає Україні перспективи й тому навіть не варто докладати будь-яких зусиль – визнати не можу. Адже йдеться не про ЄС, а про майбутнє України. Якщо вона досягне європейських економічних стандартів, тоді вона – цілком незалежно від питання вступу до ЄС – сама підготується до успішного господарювання в ХХІ столітті.

Модернізація означає також приділяти особливу увагу дослідницькій та інноваційній політиці. Дослідницький потенціал України великий – тут будуються сучасні ракети і розробляються конкурентноспроможні транспортні літаки. Українські дослідники користуються також у Німеччині доброю репутацією. Проте сама дослідницька система в Україні потребує термінових реформ. Вона ще доволі централізована, несе відбиток радянського стилю і не в змозі адекватно реагувати на сучасні глобальні виклики. Частка видатків на дослідження й розробки, становлячи 0,8 % від ВВП, незначна, зарплатня дослідників низька, оснащення у багатьох випадках застаріле. І тут приватний сектор економіки повинен також відчувати свою відповідальність. Тому Україна потребує дослідницької стратегії, яка розставляє акценти, націлена на подальший розвиток економіки й суспільства і бачить місце українського дослідництва у міжнародній конкуренції. Дослідницький простір ЄС уже зараз відкритий для України! Тут є шанс, яким досі надто мало користувалися. Старі радянські структури потрібно усунути, а дослідницькі заклади, університети, дослідники і молоде покоління мають отримати більше самостійності та відповідальності. І врешті-решт у галузі досліджень та науки необхідно також, щоб тісний обмін із закордоном давав важливі імпульси – мобільність дослідників потрібно підтримувати й вимагати, а водночас поліпшувати й робити привабливішими умови праці вдома.

Те саме стосується і всієї системи освіти. Уже були розпочаті важливі реформи, які слід послідовно продовжувати. Проте головне, щоб Україна зберегла свій – поки що – високий рівень базової освіти. Бо людські ресурси – то найбільший потенціал для майбутнього країни. Але школи та університети ще значною мірою недофінансовані. А коли я заводжу мову з молодими українцями про їхні життєві плани, то чую останнім часом дедалі частіше, що вони воліли б радше працювати за кордоном. Саме висококваліфіковані люди кажуть, що хоча й люблять Україну, але не бачать тут для себе майбутнього, бо приміром професійна позиція, до якої вони прагнуть, досягається тільки через корупцію. Коли викладачів ВНЗ ректори й декани примушують виставляти високі оцінки дітям своїх «благодійників», як мені часто повідомляли ті, хто від цього потерпів, то це скандал, це підриває рівень системи освіти й насаджує корупцію серед молодого покоління.

У сучасній державі обов’язково повинне існувати верховенство права, перед яким всі громадяни рівні, та сучасне й ефективне управління, спрямоване на службу громадянину і сповнене його довіри. Без цього суспільство не може функціонувати. Але більшості українців бракує віри в закон і право, вони вважають державу не надавачем послуг, а таким собі противником, перед яким, де можливо, краще поступитися дорогою. Цей брак довіри до державних структур має негативні наслідки аж до податкової моралі й самій державі це дорого обходиться. Як можна протидіяти такій недовірі? Поряд з боротьбою з корупцією вирішальними мені видаються подальші законодавчі реформи і створення наближеного до громадян адміністрування, при якому з людьми не будуть поводитися, як з прохачами, а як з клієнтами і партнерами. Для цього на всіх рівнях управління мають бути чітко визначені рамки особистої відповідальності й компетенції. Державний апарат не може бути резервуаром, який служить для забезпечення друзів(-партійців). Кожен окремий службовець має відчувати особисту відповідальність за те, щоб справи у сфері його відання йшли добре. І в цьому питанні я спостерігаю в регіонах уже сьогодні обнадійливі приклади. У Німеччині ми щодня бачимо, як завдяки децентралізованому адмініструванню і посиленню громад виникає значна активність і близкість до громадян.

Україна розвинулася в демократичний авангард у регіоні та за це по праву користується високою оцінкою за кордоном. Подальше зміцнення демократії й правової держави я вважаю тими найважливішими рейками, якими країна повинна рухатится у майбутнє. Громадяни, а не економічні угрупування повинні бути представлені в парламенті. Це вимагає припасування системи. Необхідно відновити віру в закон, зміцнити судочинство і самоврядування шляхом реформ права та й у фінансовому сенсі. Таку мету як проведення консенсусної конституційної реформи також не можна відкладати далеко на потім. Країна не повинна дозволити собі ще один період політичного паралічу.

Президент України бере на себе велику відподальність. У такій країні, як Україна, що складається з областей з таким різним історичним розвитком, це насамперед означає необхідність інтегрування різних трактувань історії, досвіду і поглядів, сприйняття мови як елемента, що не розділяє, а об’єднує, і використання розмаїття задля збагачення. Завдання, що стоять перед новим політичним керівництвом, велетенські. Але з ними можна впоратися. Німеччина присутня в Україні не лише своєю економікою, але вже протягом багатьох років є її партнером передусім у царині правової реформи, а також у енергетичній, економічній і фінансово-політичній галузі. Німеччина й надалі підтримуватиме Україну по мірі сил, і це ще раз підкреслила Федеральний канцлер у своїй вітальній телеграмі на адресу новообраного Президента. Ми віримо в майбутнє цієї країни, бо Україна має великий потенціал. Пора його розкривати.