Стаття з нагоди відзначення шістдесятиріччя Основного закону Німеччини для "Дзеркала тижня" від 23.05.2009

23 травня ми святкуємо у Німеччині важливу дату. Нашому Основному законові, і водночас Федеративній Республіці Німеччина виповнюється 60 років.

Для нас, німців, це причина для радості і святкування: 60 років демократії і стабільності, а також успішного економічного розвитку. Після Другої світової війни все це неможливо було передбачити, проте стало великим щастям, за яке ми вдячні.

Тож не випадково, що ми святкуємо сьогодня два дні народження – день народження нашої держави і день народження нашої конституції. Коли 60 років тому ухвалювали наш Основний закон, ніхто ще не передчував, що він стане найтривалішою і найкращою конституцією, яку коли-небудь мала Німеччина. Тим часом ми знаємо, що Основний закон є міцним фундаментом нашої держави, гарантом нашої стабільної демократії.

Ця історія успіху розпочалася за мислимо складних обставин. Минуло всього чотири роки після Другої світової війни, під час якої блукання Німеччини перетворили всю Європу на купу руїн. Німеччина стала ареною початку Холодної війни. Західні союзники поспішали із заснування відокремленої західно-німецької держави для забезпечення інтеграції в євро-атлантичні блокові структури. За їхнім наказом у 1948 році була скликана так звана Парламентська рада з метою розробки нової конституції.

Вона засідала під головуванням пізнішого багаторічного Федерального канцлера Конрада Аденауера. Сімдесят членів цього органу мали упоратися з велетенським завданням, яке полягало у тому, щоб створити основу для відокремленої західно-німецької держави і винести вірні уроки з минулого. Це означало насамперед усунути недоліки Веймарської конституції, ті недоліки, які спричинилися до здобуття влади націонал-соціалістами.

Особливо фатальним виявився брак ефективних і збалансованих інструментів контролю між президентом, парламентом і главою уряду. Саме це у першу чергу зробило можливим прихід до влади націонал-соціалістів, а також насильницьке залучення державних органів до панівної ідеології. Крім того, бракувало захисних механізмів для запобігання порушенню прав людини.

"Бонн - це не Ваймар", казали батьки Основного закону і мали на увазі, що на перших місцях мають стояти недоторканість людської гідності й основні права громадян, захищені сильним конституційним судом. Це повинно свідчити про те, що у центрі уваги нової держави перебуває індивідуум.

Система контролю та балансу „checks and balances" запобігає зловживанню владою. Сильний канцлер і президент з широкими представницькими завданнями стоять на чолі держави. Вотум недовіри можливий тільки як конструкція, тобто, канцлера переобирають, обираючи водночас нового. Двопалатна система враховує німецький федералізм.

Таким чином, виникла конституція, що сприяє консенсусу між конституційними органами. Вона є рамками для обороноздатної демократії, тобто, демократії, яка не допускає, щоб її вороги усунули її легальним шляхом.

Нині, через 60 років, ми можемо сказати, що така тонко продумана конституційна система блискуче вистояла всі випробування.

Головними досягненнями при цьому є стабільність і зверненість у майбутнє.

Основний закон і за складних навігаційних обставин утримував належний курс корабля під назвою Федеративна республіка. Навіть у кризові періоди Німеччина завжди зберігала здатність урядування. Це розпочалося з повоєнною відбудовою на тлі Холодної війни і тривало у період суспільних зламів 1968 року та у пору терористичної загрози з боку „Фракції ’Червона армія’“.

Разом з тим конституція залишалася відкритою для нових зовнішньополітичних тенденцій, чи то західної інтеграції, чи все глибшого входження в ЄС.

Найбільший іспит Основний закон склав безперечно у 1990 році з настанням німецької єдності. Можна критикувати втілення німецької єдності в життя, проте від Східної Німеччини не чутно критики на те, що вона перейняла Основний закон. Якраз навпаки, конституцію дуже швидко і добре сприйняли і в нових федеральних землях. І після об’єднання та видатна роль, яку відіграють конституція і конституційне правосуддя у Німеччині, не змінилася.

І це стало майже іронією історії, адже ця конституція з огляду на поділ країни була скромно названа „Основний закон“. Проте громадяни Німеччини з самого початку швидко і палко налаштувалися на цю конституцію і розвинули до неї довірливе ставлення, вона ж бо брала на себе обов’язок захисту кожної окремої людини. Правова держава набула ваги і стала правовою спільнотою, установою громадян для громадян. Інтеграційна сила і самобутнє наповнення розвинулися настільки, що у часи поділеної німецької національної держави говорили про „конституційний патріотизм“.

Те що, Основний закон у нашій країні став історією успіху, пов’язано безперечно зі специфічними історичними умовами і досвідом.

В Украні мене цими днями часто запитують, яку конституційну систему я порадив би. І тут я можу лише сказати, що це рішення мусить бути ухвалене українськими депутатами і виборцями. Однозначної відповіді немає. У світі існує багато успішних і цілком різних конституційних моделей. Україна ж має свої власні особливості. Вона молода держава з розмаїтими почуттями самобутності і з великим ландшафтом партій, які проте не дуже спрямовані на програмне наповнення. І хто шукає найкращої конституції для України, мусить зважити на це. Українські співрозмовники часто заперечують, мовляв, за політичну кризу відповідає не так конституція, як окремі особистості. Проте це, на мій погляд, лише половина правди. Хороша конституція, яка чітко визначає компетенції і сприяє конструктивному й ефективному процесові прийняття політичних рішень, є вирішальною передумовою для хорошого урядування. Лише тоді, коли правила гри придатні, може виникнути конструктивна культура спорів.

І при цьому існуюча конституція може бути хорошою основою. Але чимало людей уважає, що деякі накладки, суперечливі положення, що брак ясності не сприяють розробці необхідних правил гри у випадку конфлікту. Мовляв, конституція не виконує свого завдання політичного регулювання. Але Україна потребуватиме дуже скоро конституції, здатної витримувати кризи. Інакше навряд чи буде можливо упоратися з великими актуальними викликами. Чи то економічна чи фінансова криза, чи то наближення до ЄС і НАТО, глобальні питання екологічної політики і захисту довкілля, чи то безпечна і ефективна енергетична політика, підготовка до Чемпіонату Європи з футболу – все це має своєю передумовою дієздатну політику і керівництво.

Тому я можу тільки бажати, щоб був використаний шанс внесення поправок вже наступними тижнями. На яку систему врешті-решт зважиться Верховна Рада, чи то на напівпрезидентську чи то на парламентську з Президентом зі своїми власними повноваженнями, є, на мій погляд, питання другорядне. Мірилом має скоріше бути те, чи придатна конституція гарантувати здатність урядування, суспільний порядок і, таким чином, стабільність. Український громадянин повинен мати змогу виявляти довіру, адже і громадянин мусить мати щось від конституції.

І цими днями ми вкотре бачимо, що цілком можливо зібрати в українському парламенті велику більшість. І ця можливість повинна бути використана в інтересах України і українців. Само собою зрозуміло, що поправки мають бути зроблені продумано, а не з прицілом на вибори. Система контролю та балансу необхідна, але потрібна також влада для творення.

З нагоди 60-ї річниці німецького Основного закону моє побажання до дня народження полягає у тому, аби України скоро сформулювала для себе таку конституцію, яка інтегрує, яка творить конституційну культуру та зміцнює дії уряду, щоб упоратися з тими великими викликами, які стоять перед нами всіма.