Промова у День народної скорботи 2016

на військовому кладовищі у Віті-Поштовій 13.11.2016

Посол Райхель виголошує промову на солдатському кладовищі біля Києва Збільшити фото Посол Райхель виголошує промову на солдатському кладовищі біля Києва (© Посольство Німеччини) Вельмишановна пані Посол Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, дорога Джудіт,

вельмишановний пане Браст,

вельмишановний пане Шеремета,

вельмишановний пане Шилкін,

вельмишановні пане пастор Лерхнер і пані Лерхнер,

вельмишановний отець Ігор,

шановні пані і панове,

щиро дякую за Ваш прихід.

Щороку в День народної скорботи ми думаємо про незліченну кількість загиблих через війни і владне свавілля. Саме ми, німці, думаємо при цьому насамперед про Другу світову війну. На цьому місці, де ми сьогодні стоїмо, покояться 20 тисяч самих лише німецьких солдатів. У символічному акті будуть сьогодні перепоховані останки п'яти військовослужбовців. Друга Світова війна значною мірою відбувалася на території України.

Мільйони і мільйони загиблих у результаті Світової війни, мільйони убитих під час Голокосту – це такі виміри, які проста людина конкретно не може осягнути. Їх можна описати лише холодними цифрами. І все ж ми говоримо тут про безліч окремих людей, кожен зі своєю власною історією життя, індивідуальними особливостями, зруйнованими планами і бажаннями. Ми говоримо про своїх рідних. Ми також говоримо про багатьох людей, які хоча і не поплатилися своїм життям, але мусили витерпіти велику несправедливість і великі страждання, які часто позначали все їхнє життя.

Декілька тижнів тому була 75-а річниця трагедії Бабиного Яру. Голокост іще один додатковий вимір страждань і провини, а саме специфічної німецької провини. Пам'ять про масове, жахливе, незбагненне вбивство людей винятково через їхню релігійно-етнічну ідентичність є чимось, що буде нам, німцям, завжди присутнім.

Але при такій великій кількості страждань і провин є одна невелика розрада. Вона полягає у великодушші, і ,можливо, навіть прощенні, з якими зустрічаєшся знову і знову. У тому, що нащадки жертв відносяться до нащадків лиходіїв з приязністю і довірою. У тому, що ми стоїмо сьогодні тут усі разом. У тому, що ми, нащадки, спільно працюємо на протидію стражданням і несправедливості у нашому сьогоднішньому світі.

Адже війна в Європі, війна неподалік Європи, на жаль, усе ще на порядку денному. Щоб знайти приклади, не обов’язково думати про Сирію чи Ірак. Також і тут, в Україні, помирають люди у цинічному і жорстокому конфлікті. І тому для усіх нас, тих, хто мусить усе це співпереживати, щоденним завданням є недопущення того, щоб будь-які сліди цинізму і жорстокості відбилися і на нас.

Хочу попросити Вас вшанувати тепер хвилиною мовчання пам'ять усіх жертв війн і владного свавілля.

...

Чи можу я тепер попросити Вас, пане пастор Лерхнер, відслужити короткий молебень.