Вітальна промова Посла Німеччини Ернста Райхеля з нагоди Дня німецької єдності 5 жовтня 2017 року в Харкові

Дорогі співвітчизники і друзі Німеччини!

Ми з дружиною дуже вдячні, що ви завітали до нас сьогодні, щоб відсвяткувати День німецької єдності.

Падіння Берлінського муру стало віхою в загибелі радянської комуністичної імперії.  Історична лінія веде нас від прагнення до свободи мешканців Лейпциґа і Східного Берліна до розвалу Радянського Союзу і до незалежності України. Ось яке історичне досягнення! На згадку про ці моменти історії перед будівлею Посольства в Києві встановлено шматок Берлінського муру, який розділяв людей, біля якого людей жорстоко розстрілювали.

Цього року ми святкуємо двадцятип′ятиріччя дипломатичних відносин між Німеччиною та Україною. Це достойний привід для того, щоб уявити собі, наскільки складно, навіть неможливо було поїхати з України до Німеччини або теж складно було потрапити з Німеччини до України. Вам це краще відомо, аніж мені: то було щастям і привілеєм, якщо комусь випадала «командіровка» до Німеччини.

А нині? Сьогодні українці мають безвізовий режим у короткострокових подорожах до країн Шенгенської угоди. З червня цього року понад 250 тисяч чоловік скористалися з такої можливості. Не можу собі уявити більш важливого та ефективного кроку, який би краще сприяв зближенню і знайомству людей.

Ще один стрибок у напрямку Європи здійснила Україна, уклавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Значне зростання обсягів торгівлі з ЄС є свідченням того, що Угода про всеосяжну вільну торгівлю як частина Угоди про асоціацію діє.

Проте Угода про асоціацію означатиме ще більше, коли Україна виконає її: угода забезпечить підтримку і консультування, політичне узгодження і наближення України до стандартів ЄС у багатьох галузях.

Шановні пані й панове!

Приємно згадувати про такі історичні події, незалежно від того, чи відбулися вони 25 років тому, чи в цьому році. Бо вони демонструють: прогрес можливий, а інколи ще й у шаленому темпі, іноді завдяки наполегливому прагненні до стратегічної мети.

Моє побажання нашим українським друзям: не йдіть через нетерплячку за тими, хто обіцяє вам усе одразу і без напружень і не реагуйте на все, поділяючи людей на героїв і зрадників. І водночас зберігайте ту цілеспрямованість, нагородою за яку стали деякі успіхи впродовж останніх трьох років. Також я думаю і про боротьбу з корупцією та звільнення держави від надмірного впливу потужних бізнес-інтересів.

Неподалік звідси продовжує бушувати війна. Її наслідки, зокрема у вигляді багатьох тисяч біженців, безпосередньо відчули саме такі міста, як Харків. Всі міжнародні зусилля, не в останню чергу Федерального канцлера Меркель і Міністрів закордонних справ Штайнмайера і Ґабріеля, не змогли припинити кровопролиття та відновити територіальну цілісність України. І все ж ми не здаємося. Та мужність і наполегливість, з якою люди справляються з викликами, а ще й зростання почуття власної гідності у громадянського суспільства дозволяють мені дивитися в майбутнє з оптимізмом.

З таким почуттям власної гідності вдасться перетворити Україну в країну європейського взірця. Але поки що це не так. Було б трагічною помилкою, якби ця країна заспокоїлася на дотеперішніх часткових успіхах. Мені Україна здається паровозом, який, пихкаючи, піднімається вгору пагорбом, а вугілля поступово кінчається, дехто ж у кабіні намагається зірвати стоп-кран. Велике запитання: чи впорається цей локомотив, щоб подолати верхівку пагорба, щоб потім майже без зусиль, сам по собі, додати швидкості? Чи він зупиниться до того і почне скочуватися назад? Зрозуміло, що в такій ситуації багато чого залежить від машиніста і від тих, хто вкидає вугілля у топку.

Пані й панове,

Німеччина в усякому разі на боці тих, хто вкидає вугілля. І ми намагаємося прибрати перешкоди на коліях і допомогти у прискоренні. Це зокрема стосується цієї частини країни, куди ми спрямовуємо свою основну увагу, надаючи гуманітарну допомогу, розвиваючи співпрацю між громадянськими суспільствами, підтримуючи децентралізацію та модернізацію промисловості й енергетичного сектору.

Мені лишається сьогодні ще подякувати – моїм колегам у Генеральному консульстві у Донецьку з офісом у Дніпрі, а також нашому почесному консулу пані Тетяні Гавриш. А ще усім тим у цій чудовій країні, співпраця з ким приносить радість і натхнення.

І зрештою дякую нашим спонсорам, фірмам «ГайдельберґЦемент» і Книжковому Клубу «Клуб Сімейного Дозвілля».

Хочу попросити всіх вас випити зі мною за майбутнє України, за спільне майбутнє німців і українців у Європі!